Як "Пухтя" з сумського села бігуна-рекордсмена "вбив"

Бігун з Сумщини досяг практично неможливого: виграв на Олімпійських іграх обидві стаєрські дистанції - 5 та 10 тисяч метрів. Спортивна історія знає лише сімох таких бігунів

Depo.
11 лютого 2017 16:00
ФОТО: depo.ua

Уродженцю Тростянеччини, дворазовому олімпійському чемпіонові Володимиру Куцу днями мало б виповнитись 90 років.

Феномен Куца

"Феномен Куца" намагалися зрозуміти і фахівці спорту, і журналісти. Його біографію вивчали вздовж і поперек, однак нічого незвичайного, що в його юні роки сприяло б появі якостей бігуна-рекордсмена, так і не було виявлено.

Дитинство сільського хлопця було обпалене суворої війною - народився Куц 7 лютого 1927 року в с. Олексине Тростянецького району. Після закінчення місцевої початкової школи Володимир продовжив навчання в селі, розташованому в п'яти кілометрах від Олексиного. Щоденні походи в школу пішки або на лижах, безумовно, сприяли розвитку фізичної витривалості. Однак у ті роки Володимир був .. повненьким та незграбним, за що й отримав прізвисько "Пухтя".

У 1941 році він перейшов до 7-го класу, проте заняття у вересні не почалися, а в жовтні село зайняли німці, і лише в 1943-му воно було звільнене. Недовго думаючи, 16-річний Володимир, додавши собі для солідності два роки, пішов разом з кількома односельцями на фронт. Після короткочасної підготовки потрапив на передову, став зв'язковим полку, що боронив передові рубежі оборони.

Але воювати довелося недовго: командир, дізнавшись, що Куцу ще немає 17 років, направив його на навчання до Уральського артилерійського училища. Дорогою з фронту потяг потрапив під бомбардування. Володимир встиг врятуватися, але всі його речі та документи згоріли разом з вагоном. З навчанням тоді не склалося...

Куц повернувся до рідного села, працював у колгоспі бригадиром, потім – на тракторі. У 1945 році був направлений до школи снайперів, проте на фронт так і не потрапив: війна вже закінчилася. А незабаром Володимир Куц був направлений на Балтійський флот.

Перші успіхи на доріжці

Здавалося, яка вже тут легка атлетика – служба Володимира проходила переважно в частинах берегової оборони, розташованих на островах та узбережжі Фінської затоки. Але долю його вирішив випадок. У травні 1948 старшина другої статті Куц переміг у гарнізонних змаганнях з кросу. Потім він виграв гарнізонні змагання з легкої атлетики, показавши кращий результат на дистанції 5000 метрів.

Ця перемога дозволила Куцу поїхати до Таллінна на першість флоту. Тут він посів третє місце. Успіх беззаперечний, але ж йому вже двадцять два роки - вік, коли багато спортсменів встановлюють рекорди. Проте далі Куц швидко "набирає обертів". У липні 1953-го на Фестивалі молоді і студентів на "п'ятірці" Куц лідирував всю дистанцію. Але на фініші поступився чеху Емілю Затопеку (до речі, одному з фантастичної сімки). А в матчі СРСР – Угорщина в тому ж стилі програв Йожефу Ковачу. Спочатку, незважаючи на перемогу зі світовим рекордом на Чемпіонаті Європи, спортивна громадськість не сприйняла Куца всерйоз. Кремезний, широкогрудий, він був схожий скоріше на борця, ніж на стайєра. І мав репутацію людини, яка не вміє думати на дистанції. Але минуло два роки, і кінограм бігу Володимира Куца стали публікувати в спортивних журналах, а техніку і тренування – копіювати.

У далекому Мельбурні

XVI Олімпійські ігри сучасності розпочалися 22 листопада 1956 року. За три дні до їх відкриття стався інцидент, який ледь не залишив Куца за бортом цих змагань.

Володимир був завзятим автолюбителем і незадовго до Олімпіади купив собі "Побєду". Але, мабуть, вдосталь наїздитися на ній не встиг, тому, щойно прибувши до Мельбурну, вирішив надолужити згаяне на чужій землі. Він умовив одного австралійця дати йому покататися на його машині в межах олімпійського селища. Той погодився.

Володимир посадив у неї тренера Никифорова, свого колегу Климова і сів за кермо. А далі сталося несподіване. Мабуть, не розрахувавши свої дії (машина була іноземна, кермо з правого боку, а її двигун був у два рази потужніший, ніж у "Побєди"), Куц рвонув автомобіль з місця і врізався в стовп. У цій аварії він отримав дюжину різних ран, які довелося заліковувати в місцевому травмпункті.

Цю подію, природно, не вдалося приховати від очей всюдисущих репортерів, і вже ввечері того ж дня газети писали про те, що надія радянських спортсменів Володимир Куц важко травмований і вибуває з Ігор. Щоб спростувати ці чутки, Куцу довелося особисто з'явитися на танці в олімпійський концертний зал і на танцювальному майданчику продемонструвати всім, що він абсолютно здоровий.

Перший виступ Куца на Олімпіаді (забіг на 10 000 метрів) відбувся 23 листопада. У цьому забігу брали участь чотирнадцять спортсменів, але беззаперечними фаворитами були двоє: Куц і англієць Гордон Пірі. Більшість фахівців віддавали перевагу англійцю, який незадовго до Олімпіади в очному поєдинку не тільки обіграв Куца на дистанції 5000 метрів, але і відібрав у нього світовий рекорд. Але цього разу все вийшло інакше.

Відомий легкоатлет і журналіст Євген Чен писав: "Тільки самі спортсмени і справжні фахівці знають, як важко під час довгого, виснажливого стайєрського бігу здійснювати навіть короткі прискорення. А в Мельбурні Куц запропонував невідступно слідуючому за ним Пірі цілих три таких ривки по 400 метрів кожен. Це був справді біг на межі життя і смерті. І після третього ривка, хоча до фінішу залишилося тільки близько півтора кілометрів, Пірі здався. Ледве перебираючи ногами від втоми, він байдуже дивився, як його один за іншим обходять суперники в той момент, коли зі звично піднятою правою рукою Куц переможно перетинав лінію фінішу".

Наш земляк пробіг 10 000 метрів за рекордний час. А його головний суперник Пірі перетнув фінішну лінію тільки восьмим. Він був сильно виснажений, ледве дихаючи, у той час як Куц зумів пробігти ще ціле коло пошани. Пірі тоді заявив: "Він убив мене своєю швидкістю і зміною темпу. Він дуже хороший для мене. Я б ніколи не зміг бігти так швидко. Я ніколи не зміг би побити його. Мені не треба було бігти десять тисяч метрів".

Завоювавши першу золоту медаль, Куц незабаром здобув і другу: в бігу на 5000 метрів. Причому передували цьому вельми драматичні події.

Як виявилося, перемога на "десятці" коштувала Куцу дуже дорого: лікарі виявили у нього в сечі кров. Щоб організм відновився, потрібен час, а його у спортсмена не було: 28 листопада він мав брати участь у наступному забігу. І тоді Куц вирішив відмовитися від забігу.

Кажуть, команда його підтримала, однак чиновник з спорткомітету, який перебував там же, заявив: "Володя, ти повинен бігти тому, що це потрібно не тобі, а нашій Батьківщині!" Крім того, чиновник пообіцяв спортсмену в разі перемоги генеральську пенсію. Коротше кажучи, Куц на дистанцію вийшов. І, природно, переміг, завоювавши другу золоту медаль.

Плата за успіх

На жаль, тріумф бігуна на Олімпіаді в Мельбурні виявився останнім у спортивній кар'єрі нашого земляка. Після неї його все частіше стало турбувати здоров'я. Спортсмена турбували болі в шлунку і в ногах.

У нього виявилася підвищена проникність венозних і лімфатичних капілярів (це було відгомоном подій 1952 року, коли він впав в крижану воду і сильно відморозив собі ноги). У лютому 1957 року лікарі Куцу заявили прямо: "Киньте біг, якщо думаєте жити", Але він не кинув. У грудні того ж року він вирушив до бразильського міста Сан-Пауло на змагання "Корида Сан-Сильвестр". Але підсумок його виступу там був плачевний: він прийшов восьмим. Однак і ця поразка не змусила його кинути бігову доріжку. Протягом декількох місяців він посилено тренувався і в липні 1958-го, в Таллінні, на чемпіонаті країни знову вийшов на бігову доріжку. І жорстоко програв, прийшовши до фінішу останнім. У 1959 році Куц офіційно заявив, що припиняє виступи на спортивній арені.

Закінчивши бігову кар'єру, Куц цілком переключився на навчання: він вступив до Ленінградського інституту фізкультури, сподіваючись в майбутньому стати тренером. Закінчивши його в 1961 році, він став тренувати бігунів в Центральному спортивному клубі армії. Здавалося, що попереду на нашого земляка чекає цілком благополучна доля.

Тренер Куц підготував кілька сильних бігунів. Рекордсменом тодішнього СРСР став Володимир Афонін. Срібло першості країни виграв Сергій Скрипка. А команда, з якою він працював, перемогла в матчі СРСР – США. Здавалося, це цілком гідне продовження кар'єри. Особливо з урахуванням того, що з великих спортсменів рідко виходять великі тренери.

Але Куц завжди мріяв виростити олімпійського чемпіона, а його кращим учням не щастило. Афонін за рік до Олімпіади в Мюнхені отримав травму. Скрипка в фіналі олімпійського забігу позбувся шиповки, впав і прийшов шостим. Вони говорили: "Куц – хороший тренер, піклується про нас, як про власних дітей". Але що робити, якщо людина хоче чогось більшого.

Петрович любив випити

Мовчазний і замкнутий, Куц майже ні з ким не ділився своїми бідами. Аж трапилася ще одна автомобільна аварія, під час якої чемпіон отримав перелам грудної клітини. Володимир відчував постійний біль і намагався заглушити його алкоголем. За 10 років без спорту дворазовий олімпійський чемпіон змінився до невпізнання: сильно погладшав і постарів. Коли він приїхав на відкриття Спартакіади народів СРСР, його майже ніхто не впізнав. Для 120-кілограмового атлета довелося шити форму морського офіцера на замовлення.

Свій погляд на останні роки тренера висловив згаданий вище Сергій Скрипка: "Дратують мене сьогоднішні публікації про те, що Куц, мовляв, безбожно пив, міг, наприклад, за один день "прибрати" п'ять пляшок. Так, Петрович любив випити, як багато хто, але завжди знав норму. У нього інші були проблеми. Так і не склалося, наприклад, особисте життя, хоча двічі намагався створити сім'ю. Помер він після чергової сварки з другою дружиною. Напередодні ми домовилися з ним провести тренування, але Петрович так і не з'явився. Увечері він зателефонував мені, попросив приїхати. Я не змусив себе довго чекати. Посиділи, поговорили, він був уже не зовсім тверезим. О другій годині ночі попросив дати йому снодійного, і поки я відволікся, щоб дістати з холодильника мінеральну воду, одним махом проковтнув шість таблеток седуксену. Я думаю, що зробив він це навмисно: мабуть, дуже втомився від всіх життєвих колотнеч і букета хвороб. В останні роки любив повторювати, що був великим спортсменом, а радянська система зробили з нього великого дурня... "

Поховали Володимира Куца на Преображенському цвинтарі. У день його смерті в Ніцці проходив великий легкоатлетичний міжнародний турнір. І коли перед стартом чергового забігу диктор оголосив про трагічну звістку, змагання припинилися. Весь стадіон стоячи вшанував пам'ять великого бігуна. Йому не було й 50-ти років.

Куца пам'ятають на Сумщині

У 1983 році на приміщені Білківської школи, де він вчився, встановлено меморіальну дошку з барельєфом Куца. У Тростянці, на території місцевого стадіону, який носить ім'я В. Куца, – пам'ятник великому бігуну. Скульптор закарбував його в той момент, коли Володимир з піднятою рукою закінчував один зі своїх переможних виступів. Саме таким, натхненним і цілеспрямованим, запам'ятали Куца на фініші змагань.

Щорічно на стадіоні проходять районні легкоатлетичні змагання присв'ячені пам'яті В.П. Куцу. Учні Білківської школи, добре знають історію свого чемпіона, ім'я якого носить школа. Кожної осені приймають участь у спортивному марафоні, присв'яченому великому бігуну. Щороку 7 лютого всі учні вшановують пам'ять олімпійця. 28 серпня 2013 року на святкуванні Дня села Олексине була встановлена і відкрита на честь олімпійського чемпіона В.П. Куца меморіальну дошку. На відкриття дошки завітав онук Володимира Петровича – Олексій та срібний призер олімпійських ігор у Японії, член національного олімпійського комітету України, голова обласного відділення олімпійського комітету України Олена Петрова.

Більше про життя Сум та області читайте на Depo.Суми