Як відставний військовий із Сумщини влаштував вуликову революцію

Про це пише Суми.depo.ua

Майбутній винахідник Петро Прокопович народився 1775 року в селі Митченки Конотопського повіту Чернігівської губернії.

За наполяганням батька він вступив на військову службу, але через погане здоров'я вийшов у відставку і придбав невеликий наділ землі в сусідньому селі Пальчики. Там він побудував садибу і став розводити бджіл.

У 1801 році раптова пожежа знищила майже все його майно: врятувати вдалося лише 10-карбованцеву асигнацію, діжку з двома пудами меду та бджіл. Але Прокопович не пав духом: вирив землянку, оселився там з помічником і став будувати вулики. У 1808 році його пасіка налічувала вже понад 300 сімей.

Пасіка ім. Петра Прокоповича, м. Батурин

Ласуючи медом, мало хто знає, що сучасний метод добування цього корисного та смачного продукту двісті років тому вигадали саме в Сумській області. До Петра Прокоповича мед добували лише двома способами: викурюванням бджіл з вуликів (при цьому гинула більша частина комах), або древнім бортництвом. Петро ж вирішив знайти новий спосіб, орієнтуючись лише на власний досвід.

Більше десяти років він вивчав цю тему і нарешті, у 1814 році, вигадав новий тип вулика: вперше в світі у ньому застосовувалися рамки, що давало можливість оглядати бджолину сім'ю, слідкувати за її розвитком та головне - відбирати мед, не знищуючи бджіл.

Перший рамковий вулик Прокоповича

Бджолярське господарство Прокоповича налічувало близько 10 тисяч бджолиних сімей. Сам він називав його "бджолиним заводом". Усі сім'ї були розташовані поблизу Батурина і розподілені в 6-7 пасіках. На них Прокопович тримав також контрольні вулики для досліджень. Свої спостереження і висновки він публікував у журнальних статтях і виданнях, які досі не втратили актуальності.

Пізніше винахідник створює школу бджолярства. Вона була дворічною, комплектувалася кріпаками, яких приписували до нього на вишкіл поміщики. У рік заснування в закладі навчалося 15 учнів - з Росії, Білорусі, Польщі, Грузії і навіть Західної Європи. Усі були неписьменні, тому, окрім бджільництва, тут навчали й грамоті.

Заради практики для учнів винахідник рамкового вулика свідомо йшов на збитки, утримуючи до півтори тисячі бджолосімей у різноманітних лежнях і дуплянках.

Після смерті Прокоповича у 1850 році і школа, і бджолярське господарство перейшли до сина. Пасіка розвивалася далі та збільшилася до 12 тисяч сімей. Але раптова смерть наслідника у 1879 році та відсутність прямих спадкоємців призвели до занепаду і подальшого розпродажу пасік.

Пам'ятник Петру Прокоповичу в Батурині

Так загинула найбільша у світі на ті часи промислова пасіка, але, на щастя, вбереглося і розвинулося найголовніше: цінні напрацювання її винахідника - Петра Прокоповича.

Більше новин про революції, що зароджувалися на Сумщині, читайте на Суми.depo.ua