Німці віддячили українським остарбайтерам музеєм

У Шостці урочисто відкрили меморіально-освітній комплекс "Родинна пам’ять", створений в рамках німецько-українського проекту "Забуті жертви". Подібний музей пам’яті остарбайтерів в Україні перший, пише Depo.Суми.

Тут зібрані історичні матеріали, архівні фотографії та відеоспогади жителів Шосткинщини, які у роки Другої світової війни були примусово вивезені на роботу до Німеччини. 

Ідея створення музею у Шостці виникла саме в Німеччині. У німецькому селі Лібенау шкільний вчитель Мартин Гузе почав вивчати історію порохового заводу, який був закритий наприкінці 90-х років. Тоді і стало відомо, що у роки Другої світової війни на ньому працювали 700 примусово вивезених жителів Шосткинщини.

Дані, зібрані вчителем історії, стали поштовхом для створення цілого музею.

Також в експозиції представлені матеріали з центральних і місцевих архівів України та Німеччини.

Художню концепцію музею розробив і втілив народний художник України Анатолій Гайдамака. На прикладі звичайних жителів Шосткинського району через фотографії показані драматичні сторінки 20-го століття: модернізацію села, сталінські репресії, нацистську окупацію, депортацію тисячі молодих людей на примусову працю до Рейху.

Доповнює експозицію інтер''єр вагону, подібного до тих, в яких вивозили мільйони українців до Німеччини.

Керівники проекту підкреслюють, що більшість біографічних фотодокументів та свідчень очевидців були зібрані під час німецько-українських молодіжних пошуково-дослідницьких проектів.

Нагадаємо, протягом Другої свтової війни німці масово вивозили до Германії українців на примусові роботи. Ці люди в подальшому були названі остарбайтерами.

До речі, перші українці опинилися на німецькій примусовій роботі ще влітку 1939. Це були мешканці окупованого угорськими військами Закарпаття, яких вивозили на роботу до Австрії. Наступними на початку вересня 1939 потрапили до Рейху галичани — військовослужбовці польської армії, які виявилися в полоні й з часом були переведені до розряду цивільних робітників.

Агітаційна компанія нацистів в тодішній Україні почалася взимку 1942 у розпал голодної зими. Добровольцям обіцяли гідну заробітну плату, гаряче харчування та догляд за рідними, на час перебування працівника в Німеччині.

Перший ешелон із 1117 робітниками-спеціалістами вирушив із Харкова до Кельна 18 січня 1942, другий до Бранденбурга - 21 січня. Вивезення трудових ресурсів із Києва розпочалося 22 січня 1942, коли до Німеччини було відправлено 1,5 тис. осіб. 

Досить швидко ситуація почала мінятися, адже Німеччину вже не задовільняла кількість добровольців. З весни 1942-го німці розпочали масові облави на місцеве населення із залученням до цього поліції та солдатів вермахту. Запроваджена система з обіцянок, соціального тиску і брутального терору дала їм змогу того року депортувати з окупованих східних територій понад 1 млн цивільних робітників, більшість із яких (714 тис.) були вихідцями з України.

За 1941-44 загальна кількість остарбайтерів становила 2,8 млн чол., у тому числі 2,2 млн українців. Більшість остарбайтерів працювали на приватних підприємствах.

Продуктивність остарбайтерів була досить високою і становила серед чоловіків 60-80% у порівнянні з продуктивністю німецьких робітників, а серед жінок - 90-100 %.

У Німеччині остарбайтери жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. Заробітна плата становила 30% платні німецького робітника, з чого більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув'язненням у концтаборі.

Впродовж війни законодавство щодо східних робітників змінювалося. Наприкінці 1942 їм дозволили листуватися з рідними (надсилати дві листівки на місяць), з листопада 1943 - виходити за межі табору з відома керівництва, наприкінці 1944 норми харчування вихідців із Радянського Союзу були прирівняні до норм інших іноземців.

Остарбайтери були зобов'язані носити нашивку темно-блакитного й білого кольорів з написом "OST" (нім. "Схід"), яка повідомляла німцям, що ці люди - робітники зі Сходу, та понижувала їх у правах. У червні 1944 їх було замінено на національні відзнаки — для українців — тризуб.

Більшість остарбайтерів після закінчення війни була насильно репатрійована. Були проведені масштабні депортації цих людей з місць їх постійного проживання у віддалені райони СРСР. Багато репатріантів були репресовані за звинуваченнями в колабораціонізмі та зраді Батьківщині.

В 1994 німецький уряд виділив значні матеріальні кошти для компенсації колишнім остарбайтерам. Суми виплат українцям при цьому були в 5 разів менші ніж, наприклад, полякам. У 2006 виплати були припинені.