ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

На території теперешньої Сумської області 94 роки тому стався один з останніх боїв між повстанцями Махна та червоноармійцями

30 червня 1921 року між селами Хоружівкою та Беседівкою на території нинішньої Сумщини відбувся один із останніх найзапекліших боїв Повстанської революційної селянської армії, що рейдувала Харківською і Полтавською губерніями. Під час бою загинув Феодосій Щусь – один із сподвижників Н. Махна
Depo.
30 червня 2015 12:42
ФОТО: depo.ua
На території теперешньої Сумської області 94 роки тому стався один з останніх боїв між повстанцями Махна та червоноармійцями
На території теперешньої Сумської області 94 роки тому стався один з останніх боїв між повстанцями Махна та червоноармійцями

Вранці 27 червня 1921 р., вийшовши із с. Влезьки (Лебединського р-ну), махновці до середини дня форсували р. Псел неподалік від с. Кам'яне на ділянці 3-го батальйону 487 радянського стрілецького полку. Про це доповів начальник повітової дільниці о 14 год. 30 хв. щойно потяг Роберта Ейдемана, який здійснював загальну координацію каральним заходом, підійшов до ст. Гадяч, пише Суми.depo.ua з посиланням на запис у Фейсбуці військового історика, керівника регіональної експедиції "Забуті могили українського війська" Олега Корнієнка.

Ейдеман з польовим штабом, перебуваючи у Роменській повітовій дільниці, з'ясував: річка Сула з півдня прикрита, як він і вимагав раніше, 1-им батальйоном 58-го радянського полку, 60-й полк вже сидів на підводах у с. Коровинцях. Винищувальний загін Київського ВО з 8 години ранку вирушив з Ромни туди ж.

До вечора махновські частини просунулися до с. Чернишівка, де і заночували. 487-й полк переслідував їх з півдня. Телефоном червоне керівництво визначило завдання 60-му полку: висунутися на 2 версти на захід від Недригайлова, стати там у засідку і на випадок підходу "банди" бити її, попередньо впустивши в село.
Одночасно з цим розпорядженням два легкових автомобілі польового штабу виїхали з частинами до Коровинців. На західній околиці с. Коровинців розташувався т.зв. Винищувальний загін Червоного козацтва на чолі з П. Григор'євим, який тут же отримав наказ рушити після короткого відпочинку на з'єднання з 60-м стрілецьким полком і посилився присланим штабом 1 легковим панцерником типу "Фіат" 45-го автопанцирного загону. Польовий штаб, як центральний пункт зв'язку, лишався у Коровинцях. Підходи до села прикривала одна рота стрільців Винищувального загону.

До 15.30 28 червня 1921 р. повстанці зайняли с. Кимличка і хут. Переточка (Липоводолинський р-н), але потрапили червону пастку. Першим удар махновцям завдав загін Червоного козацтва під командуванням П.П. Григор'єва - основна сила карального з'єднання у цьому районі. Міліціонери з даху млина в с. Сакуниха повідомили про кавалерійський бій у Кимличках.

Втративши у бойовому зіткненні 56 бійців, 3 кулемета і частина обозу, повстанці повернули на північний схід. Від прориву на захід її утримували виставлені заслонами Харківської губернської дільниці і загін ""червонців" Григор'єва. Промайнувши з боями сходом сучасних Недригайлівського і півднем Білопільського районів, надвечір 29 червня 1921 р. махновці стали на ночівлі у с. Товста (Білопільщина), а на світанку рушили на захід до с. Дергачівки.

На ранок 30 червня, переслідувані червоними, махновці продовжили рух у західному напрямку, пройшовши с. Деркачівку, допоки нарешті не досягли с. Хоружівки (Недригайлівський р-н). Повстанська армія зайшла у начебто спокійне село, але піддалися комбінованої атаці 60-го і 488-го стрілецьких полків противника, котрі перебували у засідці. Це змусило повстанців спішно шукати укриття в розташованих західніше Хоружівки селах Бесідівка і Гринівка, вулиці яких вони намагалися перегородити барикадами. Однак з кожною хвилиною становище махновців ставало все більш і більш критичним: до місця бою підійшли "червонці" Григор'єва, підтягувалися авточастини та піхота. Було вирішено, залишивши в селах невеликий загін, скувати вуличним боєм 60-й і 488-й стрілецькі полки червоних і, розділивши основні сили на 2 групи, прориватися у різних напрямках.

"Південна" група махновців з успіхом вибила з с. Малі Будки червоних. Перший батальйон 58-го радянського полку не встиг вчасно підійти, а загін на вантажівках через боягузтво комскладу, невдовзі розстріляного за вироком Полтавського дивізійного ревтрибуналу, розбігся без бою. В Малих Будках махновці захопили й спалили посланий для зв'язку з частинами автомобіль штабу. Каральні піхотні частини, що саме наспіли, не дали заволодіти рештою покинутого майна, але й утримати групу махновців від прориву на південний берег річки Сули через с. Коровинці вже не змогли.

"Північна" ж група повстанців на чолі з Н.І. Махном, відійшла з с. Гринівки (Недригайлівського р-ну) на с. Біжівку (Буринського р-ну), де була перехоплена "червонцями" Григор'єва і після відчайдушної шабельної січі, зазнавши важких втрат, розділилалася для прориву на дрібні групки. Відійшовши на Терни, вона взяла курс на південь-південний схід.

Протягом більш ніж 2-х діб, аж до світанку 2-го липня махновці рухалися на південь розрізненими групами, по всій ширині Роменського і Гадяцького повітів. Махно, пройшовши вночі з 1-го на 2-е липня через с. Влезьки, відновив зв'язок між своїми розрізненими групами, рухався хоча із розтягнутими на 10 верст ешелонами, але вже в одному напрямку.

До середини дня 2 липня 1921 р. повстанці пройшли с. Комиші (Охтирський р-н), попередньо форсувавши р. Ташань, минули хут. Шабалтаїв (трохи південніше с. Грунь Охтирського р-ну сучас. Сумській обл.) і до вечора, після невеликої сутички з противником, переправилися на південь с. Куземин (Охтирський р-н сучас. Сумській обл.) через р. Ворскла, після чого пройшли на Котельву, де і заночували.
3 липня 1921 р. повстанці пройшли Пархомівку, Колонтаїв і Костянтинівку (Краснокутський р-н сучас. Харківської обл.), де махновців нагнав кавалерійський полк червоних. Після невеликої сутички з противником, що закінчилася нічим, махновці залишилися у с. Костянтинівці, де трохи відпочили, а до ночі на 4 липня рушили в південному напрямку, до Філенкове (Чутівський р-н сучасної Полтавської обл.), де потрапили під обстріл бронепотягу № 114. Кинувши переслідувачам у якості приманки обоз, до ранку 4 липня вони благополучно перетнули залізницю Полтава-Харків південніше ст. Кочубеївка, маючи на меті пробитися в рідні місця, на Катеринославщину.

Більше новин про життя Сумщини читайте на Суми.depo.ua