Як тендітна художниця по-чоловічому прославила Битву під Конотопом

Жінка-баталіст – це звучить майже парадоксально, неймовірно і навіть якось не сумісно з жіночністю. Можливо, це єдина жінка, яка наважилася посягнути на цей виключно чоловічий жанр живопису. Йдеться про Надію Сомко, яка в Україні якщо й відома широкому загалу, то виключно картиною "Бій під Конотопом", згадуваною під час святкувань чергової річниці славної битви 1659 року.

Народжена козацькою землею

Автор дослідження про нашу землячку Олена Леонтович стверджує, що Надія Сомко не могла не зобразити у фарбах, пропустивши через свої нерви і душу, цей переможний бій, в якому, мабуть, взяли участь її предки-козаки, бо належала до старого козацького роду.

Саме у Конотопі вона побачила світ 29 (15-го за старим стилем) січня 1916 року. З дитинства вбирала у себе розповіді старших про події на рідній землі. Історія оживала для неї в назвах міст: Путивль, Новгород-Сіверський, Батурин, Конотоп, Чернігів... Овіяне легендами минуле конкретизувалося в козацькій зброї та одязі і навіть у кріслі гетьмана Мазепи з місцевого музею...

Вона зростала в інтелігентній українській родині, в морі звуків капели бандуристів, яку заснував її дядько Василь Коломієць, поезій його брата, талановитого Павла Коломійця. перших успіхів та першого визнання: на виставці праць студійців у Чернігові високо була оцінена її картина ,,Ярмарок”, яку тоді ж придбав Чернігівський музей.

Вона накопичувала знання, формувала світогляд, естетичні смаки. Та одночасно у вразливій молодій душі закарбовувалися страшні реалії життя, нелюдська політика тоталітарного режиму відносно України: Голодомор, нищення українського селянства, української інтелігенції, загибель дядька Павла Коломійця.

У 1934-1941 роках Надія Сомко опановувала тонкощі майстерності у Харківському, а потім у Київському художніх інститутах, студіюючи малярство й архітектуру у видатних професорів: П. Бурачека, В. Кричевського, К. Жукова, І. Грабовського та інших. У подорожах Україною з дослідницькою групою студентів під керівництвом Василя Кричевського вона знайомилася з кращими зразками української архітектури - церковної і світської, високої і побутової, слухала спеціальний курс української архітектури.

"Бій князя Ігоря з половцями"

Перед Другою світовою війною вийшла заміж за художника й мистецтвознавця Сергія Макаренка. Під час окупації (1941–1943 рр.) подружжя мешкало в Конотопі, але зрештою Надія свідомо вибрала еміграцію. Перебуваючи в Італії майже 5 років, Сомко виконувала замовлення грецьких церков, малювала ікони. В Югославії оформлювала сербську церкву, невпинно займалася станковим живописом, створюючи пейзажі, марини, натюрморти.

За океаном

Згодом наша землячка разом з чоловіком та сином, переїхала до Аргентини. Її картини прикрасили музеї Буенос-Айреса і приватні колекції, вона стала членом місцевого Аргентинського об'єднання митців. Невдовзі вирішила переїхати до США, де на той час утворилося широке коло української мистецької інтелігенції.

І тут творчість Надії Сомко набула нового дихання, нової енергетики. Вона невпинно і різнопланово працювала, влаштовувала виставки в Нью-Йорку, Філадельфії, Бостоні, Клівленді, стала членом Об’єднання українських митців. Згодом вона звернулася до монуменалістики і взяла участь в конкурсі проектів пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашінґтоні і Аргентині. Талант архітектора проявився у Надії Сомко і в проектуванні у стилі українського козацького бароко православної автокефальної церкви св. Апостолів Петра і Павла на оселі "Верховина" (1970). І знову – унікальний випадок за всю історію церковного зодчества на той час: Божий храм проектувала жінка!

"Бій під Кафою"

Не потребує додаткових коментарів лист з Білого Дому, який отримала Надія Сомко: "Ви справили нам велику приємність, обдаровуючи нас своїми оригінальними працями. Ми збережемо їх для майбутньої Президентської колекції. Просимо прийняти нашу щиру подяку за Вашу уважливість. З найкращими побажаннями, Ненсі і Роналд Рейган".

Надихана українським минулим

Особливе місце у творчій спадщині художниці посідають полотна, присвячені історії далекої Батьківщини. Сомко заглибилась у часи Київської Руси і створила серію багатопланових робіт: "Хрещення України-Руси" (1960), "Князь Олег під Царгородом" (1965), "Сватання Анни Ярославни" (1965), "Іду на ви" (1966), "Свято в Стародавньому Києві" (1966). Портретні композиції "Анна Ярославна" (1965) та "Святослав" (1968) зовнішньою і внутрішньою красою.

Звернення до тематики козацької України, до образів гетьманів окрилювало художницю. Надії до снаги було відтворити і тріумфальний "В’їзд гетьмана Богдана Хмельницького в Київ" (1964), і молитву за Україну в полотні "Гетьман Іван Мазепа в Св. Софії в Києві" (1958), і рух козацького війська на марші "Ой, на горі та женці жнуть" (1964), і спротив морській стихії сильних і мужніх козаків "Надходить шторм (1959), і повернення до невмирущої повісті Миколи Гоголя, що є поемою про козацтво, у картині "Тарас Бульба з синами на Січі" (1970).

Про рідний Конотоп

Вершиною батальної творчості художниці стала вже згадана вище картина "Бій під Конотопом" (1962). Це неперевершене полотно відтворило звитяжний літ козацької кінноти на чолі з гетьманом Іваном Виговським, якого не може здолати ніяка ворожа сила. Після такого нестримного пориву йде тільки перемога. Вона відчувається в кожній деталі картини: у напруженому, сповненому нездоланним устремлінням до перемоги виразі козацьких облич на передньому плані, у стрімкості руху їхніх вірних коней, яких електризує крайня напруга людей, у хмарах, пошматованих вітром, за якими вгадується сонце (бо тональність кольорової гами картини мажорна, світла), в ухопленому мисткинею темпі, який в музиці зветься "presto". Ці вершники, окрилені волею до захисту України, – символ свободи, а саме полотно – торжество звитяги.

"Полковник Богун"

Нерв картини передається глядачам і заряджає їх тією ж енергією, впевненістю у перемозі. Картина вражає блискучою технікою, довершеністю композиції, експресивністю колориту. І цей шедевр створила українська жінка, унікальна художниця-баталіст.

Вона любила життя, душею завжди була з рідною землею і своїм талантом прославляла Батьківщину. Проте пішла з життя далеко від рідного Конотопа. І в жодному довіднику не вдалося знайти докладних відомостей про точну дату смерті та місце поховання нашої землячки.