Чому українській "еліті" не загрожують ні бджоли, ні книжки

Коли бджоли налетіли на Обаму, президент читав дітям на галявинці перед Білим Домом чудову книжку Мориса Сендака "Там, де живуть чудовиська". Ці читання - щось на кшталт великодньої традиції для президента США. Як для папи римського - мити ноги обездоленим. Тобто жест жертовності і доброї волі, який додає символічного капіталу в очах народу. А тут - бджоли! Діти верещать, доводиться заспокоювати, давати урок сміливості і присутності духу... І от вам готова піар-цукерка.

Головним у новині, звісно, є не курйоз з бджолами, а той факт, що президент країни читає дітям книжку. Вихідний день, доглянутий газончик з веселою молодою травичкою, добра книжка, атмосфера сімейного пікніка. І жодного пафосу щодо "рятування сімейних цінностей", "величі американської літератури", радіомарафонів "Вся країна читає Уїтмена" та гучних закликів "плекати мову". Жодної пропаганди - просто реклама способу життя.

Перші особи розвинених країн не відмовляються виступати в ролі культуртрегерів. Вони читають книжки в дітям, їздять на роботу на велосипедах, танцюють хіп-хоп задля боротьби з ожирінням. І роблять це не в студії у Савіка Шустера і не на сторінках Фейсбуку, а в парках, на вулицях і доступних широкій публіці клубах. Студії студіями - а реклама способу життя, яка складає немалу частину їхнього рейтингу популярності, розгортається головно під відкритим небом і серед людей.

Цікаво, що останнім часом особливе місце у цій рекламі посідає читання. Тобто у падінні популярності часопроведення за книжкою на Заході вбачають не меншу соціальну проблему, ніж в ожирінні чи зростанні викидів СО2. Читання стає трендом. Давня традиція читання з дітьми у книгарнях і клубах розширяється до читання у публічних місцях просто для всіх. Нещодавно у нью-йоркських парках стартувала ініціатива читання топ-лесс - якщо можна використовувати оголені груди задля захисту довкілля або просування політичних ідей, то чому би не зробити те саме для просування читання? Для західних журналістів вже кілька років є майже за правило запитати під час інтерв'ю політика, чиновника чи промисловця про книги, які він читає. І незадовільна відповідь на подібне запитання часом може коштувати людині репутації - як це сталося з міністром культури Франції Флер Пеллерін, яка зізналася, що "не має часу" на читання белетристики.

Схвильованість західного суспільства читанням зрозуміла - західна культура є найперше культурою саме книги, великого тексту. Розмови про те, що "ті, хто читає завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор", вже перетворилися на кліше і в нас. Але при тому роль гуманітарної освіти, яка розвиває саме навики володіння мовою і роботи з текстом, цілком недооцінена і у школах, і у вишах.

При тому, що Україна явно переживає гуманітарну кризу, кризу культурного штибу, ніякої волі до сучасних форм культуртрегерства керівництво країни не демонструє. Навпаки, воно і далі вбачає за культурою "допоміжну" функцію - функцію пропаганди. Тобто впевнено крокує шляхом старого доброго СРСР.

І при тому, що навіть у визнаній спадкоємиці СРСР Росії ця традиція вже теж поволі "прогинається". Принаймні, там діють та розвиваються безкоштовні курси російської мови. Рекламується і кожного року набуває все більшого розповсюдження "тотальний диктант" - назва трохи страшна, але тексти диктантів пишуть найкращі сучасні письменники, і диктують ці диктанти "зірки", рекламуючи в такий спосіб рідну мову.

В той час як наші перші особи та більшість інших зірок вітчизняного медіапростору і далі рекламують головно гламурні вечеринки, модні курорти, дорогі авто та інші предмети престижу - тобто лишаються в рекламній парадигмі країн третього світу або постперебудовних років. З яких вони, звісно, вийшли - але чомусь дотепер так і не обтрусилися.

Ті, хто намагається видавати з себе "еліту", мають, принаймні, поглядати в бік культуртрегерів. Інакше надто швидко стане зрозуміло, що вони прийшли до влади зовсім не для того, аби опікуватися країною, народом та їхнім майбутнім. І, як показує приклад західних колег, створення відповідного іміджу не вимагає надто багато ресурсів. Найкраще звернутися до книжки - адже читання книг чимдалі стає все більш елітарним заняттям. Тому часом для ефективної реклами достатньо просто почитати дітям коротеньку книжечку на галявинці. А там і бджоли підтягнутся, а за ними - медійники, і сам Вінні-Пух ніби з-за куща підморгне.