Алчевськ-2: Як Суми стануть "розмороженим" містом

Суми опинилися під загрозою енергетичного колапсу. Вона була спричинена не стільки технічними чи техногенними факторами, скільки фінансово-юридичними аспектами олігархічних протистоянь. Вони наклалися на недолугість місцевих чиновників, які належать до розряду тих менеджерів, що люблять самі створювати собі проблеми, а потім, героїчно роздуваючи щоки, їх долати.

Гучні аварії

В січні 2006 року в Алчевську на Луганщині сталася аварія в системі постачання тепла, яку назвали найгіршою антропогенною катастрофою в історії незалежної України. Тоді через помилку комунальників було припинено нагрів теплоносія, через що вода в трубах замерзла і в багатьох місцях їх розірвала. Більшість будинків міста з їхніми 60 тисячами мешканців опинилися в часи потужного морозу у замерзлих оселях. Згодом замерзли водогони та каналізаційні системи. Як наслідок, надзвичайна ситуацію стала проблемою державного рівня і ліквідовувалася протягом всієї зими, а багатьох мешканців, переважно дітей, на цей період евакуювали з міста.

Ще одна гучна аварія сталася на початку 2018 року у Харкові. Тоді в Немишлянському районі міста, у найсуворіші лютневі морози, сталася аварія – прорив теплової мережі. Без теплопостачання залишилися 605 багатоповерхових житлових будинків, 26 шкіл, 21 дитячий сад, 14 лікувальних закладів (з них чотири – стаціонари). Причиною аварії назвали тривалу експлуатацію тепломережі. Труби залатали більш-менш швидко.

Заручники Григоришина

Сьогоднішня ситуація у Сумах має не техногенні причини і зумовлена зовсім не старінням котлів та труб. Тут швидше йдеться про симбіоз чиновницьких недалекості та бахвальства, каталізованих юридично-фінансовим аспектом розкладання колись містоутворюючого організму – заводу "СНВО".

Історично так склалося, що за опалення так званого Курського мікрорайону у Сумах та кількох прилеглих територій багатоповерхівок відповідало потужне містоутворююче підприємство, яке у просторіччі і донині називають "заводом Фрунзе". Частиною цього агломерату завжди була котельня Північного промвузла, з якої, власне, і подавали тепло у оселі мешканців багатоповерхівок Курського мікрорайону.

Завод, який на сьогодні має формат і назву ВАТ "СНВО" (Сумське науково-виробниче об'єднання), належить акціонерам, серед яких перевагу має російсько-український олігарх Костянтин Григоришин. Внаслідок багатьох корпоративних "непоняток", поглиблених російсько-українською війною, в 2014 році завод опинився без замовлень і притомних перспектив одужання. Натепер це залізо-бетонно-кредитний монстр, який не може виконати своїх зобов'язань ані перед кредиторами, ані перед власними працівниками – останнім доводиться стояти в довгій черзі на отримання заборгованого.

Котельня ж Північного промвузла, що надавала тепло третині житлового сектору міста, юридично є невід'ємною частиною погрязлого у боргах машинобудівного колоса. І бухгалтерія котельні є частиною балансу "СНВО". Тож, наприклад, газ, який котельня використовує на підігрів теплоносія для багатоповерхівок, є невід'ємною частиною балансу всього заводу. І виокремити котельню з загального боргового балансу – завдання нездійсненне. Тим більше, що котельня, за певною інформацією, перебуває у банківській заставі під раніше виданий заводу кредит в $10 млн.

Сумські стрекози

Отже, на сьогодні є актуальною ситуація, коли підприємство має борг за газ перед кількома постачальниками на суму, що перевищує 100 мільйонів гривень. І юридично лише після погашення цього боргу постачальники можуть спробувати отримати під "СНВО" нові ліміти газу та розпочати його постачання на котельню північного промвузла. Але це абсолютно неймовірний сценарій, адже сума є непід'йомною для заводу. Та й взагалі, в умовах банкрутства підприємства, найменше, про що думають його менеджери, це проблеми кредиторів-газопостачальників, які побіжно тягнуть за собою проблеми мешканців сумських багатоповерхівок.

З висоти проблеми, коли котельня не має можливості почати продукувати тепло для мешканців міста, нинішні очільники Сум та області виглядають як ті стрекози, що проспівали не лише одне, а, як мінімум, чотири літа, що передували нинішньому колапсу і могли бути використані для "вирулювання" з тупика. І таким вирулюванням, коли ще у 2014 році було зрозуміло, що "СНВО", падаючи на дно, тягне за собою і систему енергозабезпечення найбільшого "спальника" Сум, могло бути кілька рішень. З одного боку, можна було спробувати вивести котельню північного промвузла з балансу потопаючого "СНВО", викупивши її за рахунок міського бюджету, стороннього інвестора або якимось іншим шляхом. З іншого, споживання тепла на Курському мікрорайоні можна було перекомутувати під основного постачальника тепла у місті – ВАТ "Сумитеплоенерго", яке нині розпоряджається Сумською ТЕЦ".

Це, в принципі, очевидні, але далеко не єдині можливі варіанти. Але і сумський мер Олександр Лисенко, і губернатор Микола Клочко, здається, за роки своїх каденцій навіть не наблизилися станом свого державного інтелекту до розуміння, що вигідніше не запускати проблеми до рівня катастрофи і потім героїчно такі проблеми долати, а запобігати їм.

Тож сьогодні Микола Олексійович і Олександр Миколайович опинилися вдвох в ролі гравців в перекидання розпеченого токсичного м'яча відповідальності за катаклізм. Бо вийшло так, що третій гравець, власник "СНВО" Григоришин разом з директором заводу Цимбалом, просто не стали грати у цю "захопливу" гру – їм, з юридичної точки зору, абсолютно по цимбалах, хто і як розрулюватиме проблему опалення у Сумах.

Газовий борг в обмін на дитячий клуб

Щойно захопливий атракціон перекладання відповідальності "на Григоришина" перетворився на розпечену пательню для них самих, сумські очільники почали "рамсувати" ситуацію. Сталося це, нагадаємо, вже в розпал підключення сумських будинків до опалення.

В переліку газопостачальників "СНВО" знайшли ТОВ "Інвестсервіс", якому завод винен найменше коштів, і спробували домовитись про відновлення постачання. Шляхом експромтних перемовин в колі ОДА–мерія–Григоришин–Інвестсервіс винайшли схему, за якою борг заводу перед газопостачальником гасить місто Суми, а натомість отримує від "СНВО" Клуб юного техніка (один з елементів соціальної інфраструктури заводу Фрунзе). Отримавши кошти "Інвестсервіс" починає постачати газ на КППВ.

Фінансово-юридична складова цього процесу досі залишається під покровом таємниці, адже важко собі уявити, як можна законно перерахувати півтора десятка мільйонів гривень з самоврядного міського бюджету Сум на рахунки полтавської фірми-газопостачальника, і за це отримати на баланс міста абсолютно неліквідну будівлю дитячого Клубу.

Сумський губернатор Микола Клочко, який першим відрапортував про досягнення домовленості, розповів, що схема справді вибудовувалася в ручному режимі – шляхом телефонних дзвінків і особистих поручительств. І це є свідченням хиткості запропонованої моделі постачання тепла, оскільки головні ризики опалення в Сумах досі не знято.

Тож схема, за якою нині пробують відновити виробництво тепла на котельні Північного промвузла, нагадує хиткий "договорняк в ручному режимі", який, навіть якщо і виллється у подачу тепла в сумські домівки, може у будь-який момент обірватись. І цей момент цілком може припасти на якийсь з особливо морозних днів зими 2018-19 років.