Що робили дівчата в таємному гроті нескучного парку

За народними легендами, до театрального майданчика в глибині тінистого парку можна було дістатися по воді і під землею
Подорож Depo.Мандрівник Сумщиною триває. В попередній частині ми встигли розповісти лише про деякі цікавинки заснованого козаками міста Тростянець. Тепер же маємо намір зануритись у більш непролазні нетрі на кшталт дендропарку "Нескучне", у глибині якого причаїлася старовинна загадкова споруда під назвою "Грот німф".

Подейкують, що колись цей грот був зв'язаний з Круглим двором та палацом Голіцина підземними ходами. Втім, поки що відшукати і потрапити у ці секретні тунелі допитливим туристам та місцевим дослідникам не вдалося.
Нагадаємо, Тростянець, на відміну від Сум, має більше "дворянського" історичного нашарування. Заснований у ті ж часи, він мав дещо інший розвиток. Сумам після скасування полкового устрою довелося стати провінційним містечком і занепадати аж до другої половини ХІХ століття. А от Тростянець перебував у власності доволі заможних та впливових дворян – спочатку Надаржинських, а потім Корсакових, Голіциних і Кенігів.
Звісно, простий люд бідував тут так само, як і сумські сусіди, але після дворян залишились унікальні палаци та парки. І сьогодні вони є не лише обличчям містечка, а й способом залучення туристів, які протягом року з'їжджаються до Тростянця на кілька фестивалів.

За часів промислового розвитку і досить таки недбалого ставлення "совітів" до природи та історичної спадщини, небагатьом містам вдалося зберегти в собі зелені осередки – парки, сквери та ліси. Тростянчанам пощастило, бо природній скарб зберігся і став приводом для гордощів місцевих жителів та візитів чималої кількості туристів. Як жителі Берліну пишаються збереженим в центрі столиці парком Тіргартен, а жителі Нью-Йорку – своїм CentralPark, так і тростянчани мають підстави хвалитись дендропарком "Нескучне", що розкинувся на околиці шоколадної "столиці" Сумщини.
Тростянець розташований на залізничній станції з ягідною назвою "Смородине", що вже з перших хвилин перебування тут асоціює його з природою. Напрочуд зелене та ошатне місто може похвалитися не тільки пейзажами, а й промисловістю – зокрема, фабрикою "Монделіз" (або, по-народному "шоколадкою"), продукцію якої смакують не лише по всій Україні, а й за кордоном.
Минувши "шоколадну фабрику", прямуємо до тростянецьких "джунглів" – Нескучанського заповіднику. Нині це парк садово-паркового мистецтва республіканського значення, але розбив його на живописних схилах урочища Нескучне передостанній власник тростянецьких земель (останнім став його син Юлій) цукрозаводчик Леопольд Кеніг.

Ліс тут мішаний, але господарюють у цьому зеленому царстві хвойні дерева. Від чого повітря в заповіднику надзвичайно приємне, особливо влітку, коли аромат хвої переплітається з фіалковим.

Зелень лісу розбавляє ансамбль з трьох водойм. Озера є улюбленим місцем відпочинку тростянчани та гостей міста. Примітно, що водойми ці штучні, тоді як у природні ландшафти під час створення самого дендропарку не втручалися, використовуючи їх лише як "базу".
Кеніг, якого справедливо вважали одним з найзаможніших підприємців царської Росії, придбав навколишні землі площею в 40 тисяч десятин в 1870-ті роки. Тоді про нього писали: "Відомий петербурзький цукрозаводчик Кеніг, на розсуд якого регулюється ціна цукру в усій Росії, знизив ціну цукру на червень на 40 коп. на пуд. Внаслідок цього на цукрових біржі помітно було велике збудження. Про це дали телеграму усюди". А вже згодом таке: "За даними 1905 року рафінадні заводи компанії "Л. Є. Кеніг" виробляли 6% всього рафінаду Росії. Леопольд Кеніг увійшов у двадцятку найбагатших підприємців дореволюційної Росії".
Кеніг "заходив" на цю частину тодішньої Харківської губернії з розмахом. Він став власником двох місцевих цукрових і одного рафінадного заводів, паркетної фабрики, винокурного заводу і фабрики з виробництва в'язального паперу. Кеніг отримав дозволи на встановлення в своєму маєтку електрики і збудував дизельну електростанцію. Саме за його клопотання тут з'являється залізниця і виникає досі існуюча станція "Смородине".
Зрозуміло, що в Кеніга були і можливості, і натхнення прикрасити свої володіння чимось справді масштабним і розкішним. Так на початку ХХ століття і з'явився тростянецький дендропарк, а згодом – і лісодослідна станція. Її будівля до наших днів збереглася в чудовому стані.

Місцеві називають її "блакитним замком". Цікаво, що поряд розташовані звичайні будиночки, де живуть тростянецькі родини. Тоді тут розводили цінні породи дерев, якими поступово засаджували все нові й нові території парку.
Роль цукрозаводчиків Кенігів – і не лише Леопольда – в історії Тростянця взагалі є вельми значною. На кошти Юлія Кеніга, сина Леопольда, у 1913 році була побудована Вознесенська церква. Це споруда шатрово-купольного стилю, зведена за проектом академіка Олексія Бекетова з червоної цегли, від чого й народна назва церкви – "Червона".
Але нас манить грот, який з'явився ще у "докенігійські" часи. Дорогою до нього бачимо старезний дуб, вік якого сягає понад 400 років. Від нього до гроту вже геть недалеко. Нарешті наштовхуємось на руїни чогось колись величного і чарівного. У підніжжя споруди лежить камінь із цифрою "1809". Це і є ймовірна дата зведення гроту – до сторіччя Полтавської битви, коли військо Петра І перемогло шведську армію.

У момент зведення гроту Тростянецьким маєтком володіла Олександра Надаржинська, донька духівника Петра І, який і подарував Надаржинським ці землі.
У журналі "Столица и усадьба" за 1913 рік вказується, що грот призначався для веселощів – там під звучання живої музики та в сяйві факелів відпочивала знать. Для вельмож влаштовувалися театралізовані вистави, героїнями яких були переодягнені в лісових німф дівчата – звідси й пішла назва споруди. До нашого часу в гроті збереглися залишки лож для глядачів, стіни театру під відкритим небом і бруківка, по якій проїжджали карети вельмож.
Історики стверджують, що до гроту підходила вода з каскаду озер – тож дістатися лісового театру можна було ще й на човні.

За деякими джерелами, від гроту німф йшли підземні ходи на значні відстані – аж до сусіднього міста Охтирка. Але легенди про підземні ходи – чи не обов'язковий "атрибут" для такого типу споруд. Нині копати глибше ніхто не береться, ймовірно, з остраху зруйнувати більш ніж 200-річну пам'ятку чи навіть бути похованим під її камінням. А може й просто знають, що ніяких ходів немає.
Німфи тут вже не танцюють, але відвідувачі легко можуть уявити, як колись у цих стінах кружляли красуні. Сьогодні ж тут гуляє лише вітер та інколи зазирають туристи, аби відчути атмосферу часів дворянства.
Улітку 1864 року на запрошення князя Олексія Васильовича Голіцина у Тростянець, будучи студентом Петербурзької консерваторії, прибув 24-річний юнак, майбутній відомий композитор та корифей класичної музики Петро Ілліч Чайковський. Хто знає, можливо саме Нескучанські пейзажі надихнули його на створення його першої увертюри до драми О. М. Островського "Гроза". У пам'ять про візит Чайковського у ці землі в 1984 році в міському парку відкрили єдиний у світі пам'ятник митцю на повний зріст. Втім, не Чайковським єдиним… У 1889 році в Тростянці побував письменник Антон Чехов, в 1883-1885 роках тут проживав поет Павло Грабовський.
У 2006 році в Нескучанському дендропарку вперше провели міжнародний живописний пленер "Мальовнича Тростянеччина", який відтоді став традицією: тепер художники з України та закордону з'їжджаються сюди щороку, аїхні картини прикрашають галерею в колишньому палаці Голіцина.

Втім, "Нескучне" пізньої осені не надто налаштовує на довгі прогулянки – сюди хочеться потрапити яскравого літа, коли можна розкластися на високій траві у місті колишніх "німфічних" танців і уявити, як це було запаморочливо. Але навіть у негоду він лишається мальовничим свідком колишніх часів, яким приємно пройтися наодинці і подумати про щось своє, особисте і важливе.